В Україні батьківська, родинна педагогіка завжди була серцевиною народної виховної практики. Родина – природний осередок дитини, тут народжується і поглиблюється любов до матері і батька, бабусі і дідуся, до свого народу, виховується пошана до рідної мови, історії, культури.

Кожному народові, кожній нації притаманні свята , які складалися протягом століть і є історичним надбанням нації.

Основою виховання в українців завжди була праця. Існує родинна традиція, за якою кожен член родини, в тому числі і діти, трудяться, виконують свої обов’язки по відношенню до родини, приймають участь в суспільних турботах . Великий вплив на дитину має і побут, хатні обереги, речі, які супроводжують дитину з малечку, привчають її любити та берегти родинні звичаї, шанувати рідну домівку і батьків.

Про це говорять прислів’я, які дійшли до нашого часу:

«Малі діточки батькові-матері – що ясні зірочки: і світять, і радують у темну ніченьку»

«В кого ненька, в того й голівка гладенька»

«Всякій матері свої діти милі»

«Дітки плачуть, а у матері серце болить»

«Нащо ліпший клад, коли в родині лад»

«Як батька покинеш, то й сам загинеш»

Традицією життя українців завжди були родинні звичаї і обряди. Чудовими спектаклями для дітей виступають календарно-обрядові свята. Вони виховують у дітей естетичні смаки і ідеали, любов до батьківського дому, своєї Батьківщини. Родинні свята допомагають духовному зростанню дитини, становленню її особистості. Одним із таких обрядів, яке залишилося нам у спадок , є свято «Закосичення».